1. Макроекономічний інструментарій аналізу споживання та заощадження
Споживання (consumption)
– видатки на придбання товарів і послуг для задоволення індивідуальних чи суспільних потреб людей
Заощадження (savings)
– частина використовуваного доходу, що не витрачається на споживання (інакше – відкладене на майбутнє споживання)
Схеми Енгеля чи якісні схеми поведінки населення
o бідніші сім’ї більше коштів витрачають на споживання продуктів харчування і житло, не заощаджують, а позичають;
o у міру зростання доходів видатки зростають за рахунок споживання продукції вищої цінності;
o існує межа коштів, які витрачатимуться на споживання, передусім продуктів харчування;
o частка видатків на продукти харчування із зростанням доходів знижується;
o видатки на одяг та прикраси зростають швидше, ніж зростає дохід;
o заощадження зростають в міру зростання доходу;
o видатки на житло не перевищують третини місячного чи річного заробітку
Функція споживання (consumption function)
– залежність обсягу споживання (С) від використовуваного доходу (Y)
Бісектриса прямого кута –
геометричне місце точок, у яких обсяг споживання дорівнює використовуваному доходу
Точка А – точка нульового заощадження чи порогового доходу (break-even point).
Пороговий дохід (break-even income)
– рівень використовуваного доходу, за якого індивід не заощаджує і не позичає
Правіше точки А на графіку функції споживання
заощадження додатні (S>0
Лівіше точки А на графіку функції споживання – заощадження від’ємні (S<0) (dissaving).
– заощадження від’ємні (S<0) (dissaving).
Функція заощадження (saving function) –
залежність обсягу заощадження (S) від використовуваного доходу (Y)
Гранична схильність до споживання (MPC, marginal propensity to consume) –
величина додаткового споживання, викликана приростом використовуваного доходу на одиницю:
Графічно гранична схильність до споживання
– це тангенс кута нахилу функції споживання у кожній її точці
Гранична схильність до заощадження (MPS, marginal propensity to save)
– величина додаткового заощадження, викликана приростом використовуваного доходу на одиницю:
Графічно гранична схильність до заощадження
– це тангенс кута нахилу функції заощадження у кожній її точці
Співвідношення між MPC та MPS
𝑀𝑃𝐶 + 𝑀𝑃𝑆 = 1
Середня схильність до споживання (АPC, average propensity to consume)
– частка споживчих видатків у використовуваному доході:
Графічно середня схильність до споживання
– це тангенс кута нахилу променя, проведеного з початку координат через точку на функції споживання
Середня схильність до заощадження (АPS, average propensity to save)
– частка заощадження у використовуваному доході:
Співвідношення між АPC та АPS:
𝐴𝑃𝐶 + 𝐴𝑃𝑆 = 1
Графічно середня схильність до заощадження
– це тангенс кута нахилу променя, проведеного з початку координат через точку на функції заощадження
Проблеми, зіставлення доходів, отримуваних у різний час:
поточний дохід можна переміщувати в майбутнє з допомогою заощаджень;
майбутній дохід можна перемістити у сьогодення з допомогою позики.
Причини різної вартості грошей у часі:
o процентні ставки (дозволяють отримувати доходи від заощаджених сум);
o ризик втрати грошей у майбутньому;
o знецінення грошей через інфляцію.
Поточна вартість майбутнього доходу
– сума грошей сьогодні, яка створить вказаний майбутній дохід за наявних процентних ставок:
Майбутня вартість (future value) сьогоднішнього вкладу:
Чинники споживання та заощадження, не пов’язані із поточним доходом, здатні переміщувати графіки функцій споживання та заощадження:
розмір доходу у тривалій перспективі;
обсяг майна чи багатства;
сподівання споживачів (consumer expectations);
можливість переміщення на поточне споживання майбутнього доходу. Позичкове (ліквідне) обмеження (borrowing constraint) – нездатність споживача використовувати майбутній дохід для розширення поточного споживання.;
оподаткування;
розмір державного боргу:
o традиційний підхід – збереження незмінними ставок оподаткування завдяки нарощуванню державного боргу дозволяє підтримувати споживання на попередньому рівні;
o рікардівський підхід – споживачі усвідомлюють, що збільшення державного боргу сьогодні вимагатиме підвищення податкового навантаження (з метою отримання коштів для погашення боргу) у майбутньому, а тому скорочують поточне споживання.
Макроекономічні показники аналізу заощаджень:
Вибір активів відбувається на підставі зіставлення таких їхніх характеристик як:
сподіваний дохід;
рівень ризику;
ліквідність;
обсяг заощаджень
Еластичність попиту на актив за майном
Активи вищої цінності
Активи нижчої цінності
– еластичність (elasticity) попиту на актив за майном більша за одиницю
– еластичність попиту на актив за майном менша за одиницю
Основні припущення кейнсіанської моделі споживання
основним чинником, який визначає споживання є використовуваний дохід, а процентна ставка та інші чинники не відіграють важливої ролі (їхніх вплив взаємно компенсується);
гранична схильність до споживання – величина додатна і менша за одиницю;
середня схильність до споживання – більша за граничну схильність до споживання;
середня схильність до споживання із збільшенням використовуваного доходу – зменшується.
Кейнсіанська функція споживання
𝐶 = 𝐶0 + 𝑎Y
Психологічний закон Кейнса (fundamental psychological law)
– із збільшенням використовуваного доходу домогосподарства, звичайно, збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає дохід (із збільшенням використовуваного доходу споживання зростає абсолютно, але зменшується відносно).
Тестування кейнсіанської моделі:
парадокс вічної стагнації – після Другої світової війни доходи зростали. але водночас спостерігався споживчий бум. Тоді як за Кейнсом зростання споживання мало б бути незначним, внаслідок чого чимала частка продукції виявлялася б непроданою, що спонукало б до скорочення виробництва;
парадокс Кузніца (загадка споживання) (consumption puzzle) – статистичні дослідження економіки США (1868-1930 рр.) продемонстрували, що середня схильність до споживання у довгостроковому періоді залишається сталою (тобто, частка споживчих видатків у використовуваному доході – незмінна). Довгострокова функція споживання має вигляд: С=aY.
В. Гіпотеза міжчасового вибору (intertemporal-choice hypothesis) (Ірвінг Фішер
Основні припущення:
усе життя споживача розбивається на два великих періоди (умовно – молодість та старість);
у кожному із періодів споживач отримує деякі доході Y1 та Y2 відповідно витрачаючи на споживання С1 та С2;
існує можливість необмеженого переміщення доходів між періодами;
споживач заощаджує лише у першому періоді;
інфляція чи дефляція – відсутня;
невизначеність та ризик – відсутні;
ринок капіталу – досконалий, тобто є можливість вкладати та позичати гроші за єдиною процентною ставкою r;
споживач діє раціонально, тобто прагне максимізувати свою корисність від споживання у двох періодах.
Врешті отримуємо функцію міжчасового бюджетного обмеження (intertemporal budget constraint):
Точка А на графіку міжчасового бюджетного обмеження характеризує споживача, який у кожному із періодів витрачає увесь свій поточний дохід, не позичаючи і не заощаджуючи Точки на графіку правіше точки А характеризують споживача, який позичає Точки на графіку лівіше точки А характеризують споживача, який заощаджує
Переваги моделі І. Фішера:
o враховує дохід споживача впродовж усього життя;
o визнає важливість процентної ставки для ухвалення споживчих рішень.
Вади моделі І. Фішера:
o абсолютизує роль процентної ставки;
o мало придатна для макроаналізу, оскільки передбачає обов’язковість врахування індивідуальних переваг споживача;
o припущення про досконалий ринок капіталу є нереалістичним
А. Гіпотеза життєвого циклу (life-cycle hypothesis) (А.Андо та Ф.Модільяні)
Основні припущення:
o індивіди планують своє споживання та заощадження на тривалий період, щоб якнайкраще розподілити свої ресурси для споживання впродовж всього життя;
o доходи індивідів різко знижуються після виходу на пенсію, що змушує заощаджувати у трудовому періоді;
o відповідно на момент виходу на пенсію обсяг нагромадженого майна є максимальним;
o раціональні споживачі прагнуть підтримувати приблизно однаковий рівень споживання впродовж свого життя, а основу видатків складає зароблений впродовж життя трудовий дохід та нагромаджене майно;
o впродовж свого життя індивід споживає увесь зароблений ним дохід та усе майно
Основні позначення:
L – сподівана тривалість життя споживача з моменту виходу на роботу;
R – планований трудовий період життя споживача;
Y – щорічний трудовий дохід індивіда
W – майно, нагромаджене індивідом за T років (T<R)
T – фактично відпрацьована кількість років із R;
С – щорічні споживчі видатки
Модель життєвого циклу за відсутності нагромадженого майна (споживач лише розпочинає працювати):
Споживач планує заробити за своє трудове життя дохід у розмірі R·Y та повністю витратити його впродовж життя на споживання С·L, тобто:
Звідси, функція споживання має вигляд:
А функція заощадження:
Модель життєвого циклу з нагромадженим за Т років майном:
Споживач планує заробити за решту трудового періоду (R–Т) дохід у розмірі (R–Т) Y та повністю витратити його і нагромаджене за цей же період майно W впродовж решти життя (L –Т) на споживання С·(L–Т), тобто: (R–Т)·Y+ W = С·(L–Т).
Звідси, функція споживання:
Розв’язання гіпотезою життєвого циклу парадоксу Кузніца:
Вади моделі:
малореалістичною є здатність індивіда з високою точністю прогнозувати свої доходи, трудовий період та сподіваний термін життя;
ігнорується той факт, що споживач може не використовувати частину нагромадженого майна, залишаючи його у спадок іншим особам.
В. Гіпотеза перманентного (постійного) доходу (permanent-income hypothesis) (М.Фрідман
Розв’язання гіпотезою постійного (перманентного) доходу парадоксу Кузніца:
Інвестиції (investment)
– видатки на придбання та нагромадження капітальних благ.
Основні напрями аналізу інвестицій:
o аналіз рівня інвестування у національну економіку, тобто частка валових інвестицій у ВВП;
o аналіз структури інвестицій:
виробничої чи галузевої;
технологічної (співвідношення між будівельно-монтажними роботами та вартістю устаткування, машин та інструментів);
відтворювальної (пропорції між новим будівництвом та технічним переозброєнням і реконструкцією);
територіальної.
Функція інвестицій (інвестиційного попиту) (investment function)
– залежність обсягу інвестиційних видатків від реальної процентної ставки
Припущення, необхідні для побудови функції інвестицій:
o в економіці країни відсутні інфляція чи дефляція, тож номінальна процентна ставка дорівнює реальній;
o інвестиції фінансуються коштом запозичень;
o інвестиційні проекти забезпечують незмінні у часі доходи;
o усі інвестиційні проекти є нескінченно подільними;
o невизначеність та ризик щодо майбутніх доходів – відсутні;
o існує скінчена кількість інвестиційних проектів (див. числовий приклад