Екзамен ДержКПЗК літо 2026

1. Конституційно-правові засади взаємодії державних та недержавних інститутів

Взаємодія базується на принципах політичного плюралізму, свободи асоціацій та верховенства права. Держава реєструє недержавні інститути (партії, профспілки, ЗМІ), визначає межі їх діяльності та забороняє ті, що загрожують конституційному ладу. У свою чергу, недержавні інститути беруть участь у формуванні органів влади та контролюють їх через громадянське суспільство.

2. Конституційне регулювання функціонування політичної системи

Конституції закріплюють види суб’єктів політики (народ, держава, партії), принцип багатопартійності та механізми волевиявлення народу (вибори, референдум). Встановлюються правові рамки для прийняття політичних рішень та ідеологічна нейтральність державної служби.

3. Конституційно-правове регулювання лобізму

Лобізм – це легальний вплив груп інтересів на законодавчий процес. У країнах англосаксонської системи (США, Канада) він жорстко регламентований через обов’язкову реєстрацію лобістів та фінансову звітність. У романо-германській системі лобізм часто регулюється через соціально-економічні ради або непрямими нормами про корупцію.

4. Різноманітність форм сучасної держави та їх загальна характеристика

Форма держави складається з трьох елементів: форма правління (монархія/республіка), форма державного устрою (унітарна/федеративна) та політичний режим (демократичний/недемократичний). Сучасна різноманітність форм випливає з історичних особливостей, національного складу та способу організації верховної влади, що призводить до появи змішаних форм (виборна монархія, регіоналістська держава).

5. Конституційні принципи взаємодії вищих органів влади в сучасних республіках

Основним принципом є поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що реалізується через систему стримувань і противаг. У президентських республіках діє жорстке відокремлення (президент очолює виконавчу владу без права розпуску парламенту), а в парламентських – співпраця на основі вотуму довіри уряду перед парламентом.

6. Конституційні принципи взаємодії вищих органів влади в сучасних монархіях

Ключовим принципом є контрасигнатура – акти монарха потребують підпису міністрів, які несуть за них відповідальність. Монарх виступає як символ нації та арбітр, а реальна виконавча влада належить уряду, сформованому парламентською більшістю, що характерно для дуалістичного принципу «монарх царює, але не править».

7. Конституційне закріплення різновидів принципу «унітаризму»

Унітаризм закріплюється через принципи єдиного громадянства, єдиної системи права та єдиних вищих органів влади. Виділяють централізований унітаризм (призначення чиновників з центру) та децентралізований, де органи місцевого самоврядування мають конституційні гарантії автономії (ст. 72 Конституції Франції).

8. Конституційне регулювання взаємовідносин федеральних органів влади та суб’єктів федерації

Відносини будуються на розмежуванні компетенції: конституція визначає виключну компетенцію федерації, спільну та залишкову компетенцію суб’єктів. Діє принцип пріоритету федерального права у випадку колізій та інститут федеральної інтервенції у разі порушення суб’єктом конституції.

9. Конституційно-правові засади децентралізації публічної влади

Децентралізація передбачає передачу владних повноважень від центру до місцевих органів, які обираються населенням (демократизм). Конституція закріплює адміністративну та фінансову самостійність територіальних колективів, але держава зберігає за собою право адміністративного нагляду за законністю, а не доцільністю рішень.

10. Персональна, корпоративна та національно-територіальна автономії

Персональна автономія – це екстериторіальне самоврядування етнічних груп у сфері мови та культури. Корпоративна автономія — самоврядування професійних груп. Національно-територіальна автономія передбачає створення окремого регіону з правами законодавства для компактно проживаючої національної меншини.

11. Політична регіоналізація: передумови та особливості функціонування

Передумовами є етнолінгвістичні, історичні та економічні відмінності регіонів, що загрожують цілісності держави. Це проміжна форма між унітарною державою та федерацією, де регіони отримують обмежену законодавчу автономію (Італія, Іспанія). Особливістю є асиметрія статусів різних регіонів і відсутність у них суверенітету.

12. Вплив політичних режимів на порядок організації та діяльності органів влади

За демократичного режиму діяльність органів влади прозора, заснована на верховенстві права та незалежному суді. Авторитарний режим зберігає зовнішню видимість поділу влади, але концентрує повноваження в руках виконавчої влади. Тоталітарний режим скасовує поділ влади, запроваджує однопартійність і повний контроль держави над суспільством.

13. Конституційно-правове регулювання референдуму, плебісциту і народної ініціативи

Референдум – це голосування громадян для прийняття остаточного рішення (консультативний або імперативний). Плебісцит часто тотожний референдуму, але історично має характер голосування за довіру до особи чи територіальної приналежності. Народна ініціатива дозволяє виборцям, зібравши підписи, вносити законопроекти на розгляд парламенту чи референдуму.

14. Конституційні принципи економічних відносин

Сучасні конституції закріплюють принцип соціально орієнтованої ринкової економіки, свободи підприємництва та захисту приватної власності. Водночас встановлюється можливість примусового відчуження майна для суспільних потреб з обов’язковою справедливою компенсацією.

15. Конституційно-правові основи соціальної сфери

Держава проголошується соціальною (social state), що передбачає її обов’язок забезпечити прожитковий мінімум, охорону здоров’я та соціальне страхування. Конституції гарантують право на працю, захист материнства, пенсійне забезпечення та соціальне партнерство між урядом, роботодавцями і профспілками.

16. Конституційно-правові основи духовно-культурної сфери

Більшість конституцій закріплює свободу творчості, викладання та світський характер держави (Франція) або особливий статус традиційних церков (Велика Британія, Італія). Гарантується право на освіту з обов’язковою безоплатною середньою освітою та академічна автономія університетів.

17. Становлення конституційних прав і свобод

Права пройшли шлях від колективних станових привілеїв до універсальних індивідуальних прав. Перше покоління (XVIII ст.) закріпило особисті та політичні права (невтручання держави). Друге покоління (XX ст.) додало соціально-економічні права, а третє – колективні права (на мир, довкілля).

18. Конституційні моделі регламентації статусу людини і громадянина

Ліберальна модель мінімізує втручання держави і акцентує на негативних правах (особиста свобода). Соціалістична модель надає пріоритет соціально-економічним правам та обов’язку працювати. Ісламська модель ставить права людини в залежність від шаріату, що обмежує рівність за релігійною та гендерною ознаками.

19. Особливості регулювання прав людини в діючих конституціях XVIII–XIX ст.

Ці конституції (США 1787 р., Бельгія 1831 р.) передусім фіксували особисті (habeas corpus) та політичні права, виходячи з концепції природних прав. Соціально-економічні права в них відсутні або закріплені значно пізнішими поправками. Характерною є відсутність конституційних обов’язків, окрім військової повинності та сплати податків.

20. Конституційно-правові засоби забезпечення прав і свобод

Основними засобами є конституційний контроль (конституційні суди), інститут омбудсмена (парламентського уповноваженого з прав людини) та незалежне правосуддя. Також діє право на індивідуальну конституційну скаргу, яке дозволяє громадянину безпосередньо звертатися до органу конституційної юрисдикції після вичерпання національних засобів захисту.

21. Процедури habeas corpus, habeas data, mandato de injunção

Habeas corpus (Велика Британія/США) – судовий наказ про доставку затриманого до суду для перевірки законності арешту. Habeas data (Бразилія, Латинська Америка) – право особи отримати доступ та виправити інформацію про себе в державних базах даних. Mandado de injunção (Бразилія) – судовий засіб захисту для реалізації конституційних прав, коли відсутність регулюючого закону унеможливлює їх здійснення.

22. Конституційно-правові принципи організації та проведення виборів

Вибори мають бути загальними (без дискримінації), рівними (один виборець – один голос), прямими або непрямими, а також таємними. Додатковими принципами є свобода виборів (відсутність примусу) та періодичність, що забезпечує змінюваність влади.

23. Конституційно-правові засади визначення результатів голосування

Застосовуються дві основні системи: мажоритарна (переможець отримує все) для виборів одномандатників та пропорційна (місця розподіляються за партійними списками). У пропорційній системі використовуються виборчі квоти (квота Хейра) або метод дільників (д’Ондта) для справедливого розподілу мандатів, при цьому часто встановлюється виборчий бар’єр для відсікання малих партій.

24. Конституційно-правові засади парламенту і парламентаризму

Парламентаризм – це система, де парламент є верховним органом, а уряд несе перед ним політичну відповідальність. Конституція закріплює бікамеральну або монокамеральну структуру, вільний депутатський мандат та депутатський імунітет для захисту від політичного переслідування.

25. Конституційне закріплення основ організації та діяльності парламенту

Конституція визначає термін повноважень (легіслатуру), кворум для ухвалення рішень та принцип відкритості засідань. Закріплюються види актів (закони, резолюції) та стадії законодавчого процесу, а також внутрішня структура: палати, комітети та фракції.

26. Конституційно-правовий статус парламенту

Статус включає три класичні функції: законодавчу, фінансову (бюджет) та контрольну (депутатські запити, осьот комітети). Парламент також наділений установчою владою (формування суддівського корпусу) та зовнішньополітичними повноваженнями (ратифікація договорів).

27. Глава держави як конституційно-правовий інститут

Глава держави (монарх або президент) уособлює єдність нації та є верховним представником країни у зовнішніх зносинах. Залежно від форми правління, він може володіти реальною виконавчою владою (президентська республіка) або виконувати церемоніальні функції арбітра (парламентська республіка/монархія).

28. Конституційне регулювання системи наслідування престолу

Існують три системи: салічна (тільки чоловіки), австрійська (жінки при відсутності чоловіків у роді) та кастильська (старша дитина незалежно від статі – Швеція, Велика Британія після реформи 2013 р.). Умовами спадкування є приналежність до панівної династії, законне народження, а в деяких країнах – заборона католицького віросповідання.

29. Конституційно-правові основи організації та діяльності уряду

Уряд є колегіальним вищим органом виконавчої влади, що складається з прем’єра та міністрів. У парламентських республіках він формується за принципом партійної більшості та несе солідарну відповідальність перед парламентом. Основними функціями є виконання законів, видання підзаконних актів (регламентарна влада) та керівництво державним апаратом.

30. Конституційний контроль в зарубіжних країнах

Це діяльність спеціалізованих органів з перевірки актів на відповідність конституції. Американська модель передбачає децентралізований контроль судами загальної юрисдикції. Європейська (кельзенівська) модель заснована на централізованому спеціалізованому Конституційному Суді з правом абстрактного та конкретного нормоконтролю.

31. Місцеве управління у зарубіжних країнах

Місцеве управління поділяється на місцеве самоврядування (автономні виборні органи) та пряме державне управління на місцях (призначені губернатори). Конституції гарантують органам самоврядування власну фінансову базу та право самостійно вирішувати питання місцевого значення (англосаксонська або континентальна модель).

32. Конституція США 1787 р. Поправки

Перша писана конституція світу, жорстка, складається з 7 статей та 27 поправок. Статті закріплюють федеративний устрій та систему стримувань і противаг. Перші 10 поправок (Білль про права 1791 р.) гарантують основні права громадян; процедура змін вимагає 2/3 голосів Конгресу та ратифікації 3/4 штатів.

33. Конституційно-правовий статус особи в США. Білль про права

Статус заснований на Біллі про права (1791 р.), який гарантує свободу слова, віросповідання (I попр.), право на носіння зброї (II попр.) та захист від свавільних обшуків (IV попр.). V та XIV поправки встановлюють "належну правову процедуру" (due process) та рівний захист законом. Громадянство набувається за принципом "права ґрунту" (jus soli).

34. Конгрес США

Двопалатний орган: Сенат (по 2 сенатори від штату на 6 років) та Палата представників (пропорційно населенню на 2 роки). Виключні повноваження: у Сенату – ратифікація договорів та затвердження, у Палати – ініціювання фінансових біллів. Найсильніший парламент через систему "стримувань і противаг" та право імпічменту.

35. Президент США

Глава держави та виконавчої влади, обирається непрямим шляхом (колегія вибірників) на 4 роки. Акт про обмеження (XXII попр.) дозволяє лише два терміни. Володіє правом вето на закони Конгресу (долається 2/3 голосів) та є Верховним головнокомандувачем. Несе відповідальність через імпічмент за держзраду, хабарництво.

36. Верховний Суд США

Вища судова інстанція (9 суддів, призначаються Президентом зі згоди Сенату довічно) та орган конституційного контролю. Розглядає спори між штатами та апеляції. Функція конституційного контролю з'явилася завдяки справі Marbury v. Madison (1803), що встановило право Суду визнавати закони неконституційними.

37. Конституційні принципи американського федералізму і місцевих органів

_Принцип "жорсткого федералізму" (dual federalism): компетенція федерації – суворо перелічена (ст. 1, розд. 8), решта – за штатами (X поправка). Принцип верховенства федерального права (ст. VI) та "привілеїв та імунітетів". Місцеве самоврядування (муніципалітети, тауншипи) перебуває у виключній юрисдикції штатів ("правило Діллона").

38. Конституція Канади

Некодифікована, включає Конституційний акт 1867 р. та Акт про Канаду 1982 р. з Хартією прав і свобод. Хартія закріплює основні права, мовну рівність (англ./фр.) та права корінних народів. Передбачено "застереження незважаючи" (notwithstanding clause), яке дозволяє парламенту тимчасово обмежувати деякі права.

39. Конституційно-правовий статус особи в Канаді

Регулюється Хартією прав і свобод 1982 р.: фундаментальні свободи, демократичні, юридичні та рівноправні права. Особливістю є офіційний білінгвізм на федеральному рівні та визнання полікультурності. Права корінних народів (аборигенів) захищені окремими статтями (ст. 25, 35).

40. Парламент Канади

Складається з Корони (представленої Генерал-губернатором), Сенату (105 призначених сенаторів) та Палати громад (338 депутатів, виборних за мажоритаркою). Сенат має право відкладального вето, але реальна влада належить Палаті громад. Саме перед нею уряд несе політичну відповідальність (відповідальне правління).

41. Кабінет Канади

Вищий виконавчий орган на чолі з Прем'єр-міністром, лідером партії більшості в Палаті громад. Функціонує на основі конституційних звичаїв (вестмінстерська модель). Міністри мають бути членами парламенту, відповідають солідарно та індивідуально перед ним, а Таємна рада існує як формальний орган.

42. Верховний суд Канади

Вища апеляційна інстанція (9 суддів: 3 обов'язково з Квебеку) та фінальний орган тлумачення Конституції. Призначаються Генерал-губернатором за поданням Кабінету. Одночасно виконує консультативну функцію для уряду щодо конституційності законопроєктів (references).

43. Конституційні принципи канадського федералізму і місцевих органів

Федералізм заснований на спільному суверенітеті: виключні повноваження центру (ст. 91) та провінцій (ст. 92). Провінції мають широку автономію в освіті, охороні здоров'я, цивільному праві. Особливий статус Квебеку підтримує національний білінгвізм на федеральному рівні.

44. Конституція Бразилії 1988 р.

Найдемократичніша, детальна конституція («громадянська»), прийнята після військової диктатури. Бразилія проголошується президентською федеративною республікою. Відрізняється широким блоком соціальних прав (освіта, здоров'я, праця) та захистом довкілля.

45. Конституційно-правовий статус особи в Бразилії

Закріплений у Розділі II: право на життя, свободу, безпеку та власність. Кримінальне покарання індивідуалізоване, катування заборонено, расизм визнано злочином без права на заставу чи давність. Встановлено процедури habeas corpus, habeas data, mandado de segurança та mandado de injunção.

46. Національний конгрес Бразилії

Двопалатний: Палата депутатів (513 на 4 роки, пропорційна система) та Федеральний сенат (81 на 8 років, по 3 від штату). Конгрес володіє правом прийняття бюджету та контролю за виконавчою владою. Може створювати парламентські комісії розслідування (CPIs) з повноваженнями судових слідчих.

47. Президент Бразилії

Глава держави та уряду з однією можливістю переобрання (4+4). Віце-президент заступає у разі вакансії. Президент має виключне право ініціювати закони про бюджет та чисельність збройних сил. Володіє правом вето (долається абсолютною більшістю обох палат) та видання тимчасових заходів із силою закону.

48. Федеральний верховний суд Бразилії (STF)

Складається з 11 міністрів, призначених Президентом зі згоди Сенату; є хранителем Конституції. STF здійснює як абстрактний, так і конкретний конституційний контроль. Ключова функція – "прямий позов про неконституційність" (ADI), який може подати обмежене коло суб'єктів.

49. Конституційні принципи бразильського федералізму і місцевих органів

Бразилія є трирівневою федерацією: Союз, штати та муніципалітети (ст. 18). Муніципалітети визнані безпосередніми учасниками федерального договору з власною компетенцією. Принцип жорсткого розподілу повноважень поєднується з широкими соціальними зобов'язаннями всіх рівнів влади.

50. Конституція Сполученого Королівства

Некодифікована, «гнучка» конституція, яка складається зі статутного права (Акт про парламент 1911 р.), прецедентного права та конституційних угод (звичаїв). Доктрина суверенітету парламенту означає абсолютну юридичну владу Парламенту. Конституційна монархія заснована на принципі «Корона в Парламенті».

51. Конституційно-правовий статус особи в Великій Британії

Традиційно будувався на «негативному» принципі: дозволено все, що не заборонено. Основні свободи захищені Актом про права людини 1998 р., який інкорпорував Європейську конвенцію з прав людини. Відсутність єдиного конституційного списку прав компенсується судовими прецедентами.

52. Монарх Сполученого Королівства

Глава держави, який юридично є джерелом влади, але діє виключно за порадою міністрів (конституційний звичай). Формальні права (королівська прерогатива) включають призначення Прем'єра та розпуск Парламенту, але вони обмежені статутом і звичаями. Статус визначається Актом про престолонаслідування 1701 р.

53. Парламент Сполученого Королівства

Триєдиний орган: Монарх, Палата лордів та Палата громад. Палата громад (650 депутатів) обрана за мажоритарною системою; саме вона формує Уряд. Палата лордів (духовні та світські пери) має лише право відкладального вето (1 рік), згідно з Актами про парламент 1911/1949 рр.

54. Уряд ЇЇ Королівської Величності

Складається з Прем'єр-міністра (лідер партії більшості) та Кабінету. Діє принцип колективної та індивідуальної міністерської відповідальності перед Палатою громад. Уряд здійснює виконавчу владу через Таємну раду та видає підзаконні акти (Orders in Council).

55. Верховний суд Сполученого Королівства

Створений у 2009 р. (Акт про конституційну реформу 2005 р.), відокремивши судову владу від Палати лордів. Складається з 12 суддів і є вищою національною апеляційною інстанцією. Він не може скасовувати закони Парламенту, але має право видавати декларації про їх несумісність із правами людини.

56. Органи влади регіонів і місцевих органів у В. Британії

Деволюція з 1998 р. надала Шотландії власний Парламент, а Уельсу та Північній Ірландії – Асамблеї з правом законодавства в межах переданих повноважень (освіта, охорона здоров'я). Англія не має власного регіонального парламенту, управляється безпосередньо Вестмінстером. Місцеве самоврядування представлене радами графств, районів та унітарними органами, що обираються населенням, але діють у межах ultra vires (лише те, що дозволено статутом).

57. Конституція Французької Республіки 1958 р.

Конституція П'ятої республіки (ухвалена 28 вересня 1958 р.), встановила змішану (напівпрезидентську) форму правління. Закріплює сильну виконавчу владу на чолі з Президентом, який є арбітром та гарантом національної незалежності. Містить Преамбулу з посиланням на Декларацію прав людини 1789 р. та Преамбулу Конституції 1946 р., що разом формують «конституційний блок».

58. Конституційно-правовий статус особи у Франції

Захист прав базується на «конституційному блоці»: Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (природні права, презумпція невинуватості), Преамбула 1946 р. (соціально-економічні права) та Хартія навколишнього середовища 2004 р. Принципи рівності та свободи доповнюються гаслом «Свобода, Рівність, Братерство». Франція проголошується світською республікою (laïcité).

59. Президент Республіки у Франції

Глава держави, обирається прямим загальним голосуванням на 5 років (раніше 7). Має значні власні повноваження, що не потребують контрасигнатури: призначення Прем'єр-міністра, розпуск Національних зборів, передача законопроектів на референдум (ст. 11) та запровадження надзвичайних повноважень (ст. 16).

60. Уряд Французької Республіки (Рада міністрів)

Складається з Прем'єр-міністра та міністрів, призначається Президентом; визначає і проводить національну політику. Уряд відповідальний перед Парламентом (Національними зборами) і може бути відправлений у відставку резолюцією осуду. У разі розбіжностей між Президентом та парламентською більшістю настає «співіснування», і уряд стає ключовим центром виконавчої влади.

61. Парламент Французької Республіки

Двопалатний: Національні збори (577 депутатів на 5 років, обираються прямим голосуванням) та Сенат (348 сенаторів, обираються непрямим шляхом на 6 років). Парламент функціонує в умовах «раціоналізованого парламентаризму»: законом точно визначена сфера законодавства (ст. 34), а решта питань належить до регламентарної влади уряду (ст. 37).

62. Конституційна рада Французької Республіки

Спеціалізований орган конституційного контролю, що складається з 9 членів (призначаються Президентом, головами палат) та колишніх президентів довічно. Здійснює обов'язковий попередній контроль органічних законів та регламентів палат до їх промульгації, а також факультативний контроль звичайних законів. З 2008 р. запроваджено пріоритетне питання конституційності (QPC) — наступний конкретний контроль за зверненням громадян.

63. Органи влади територіальних колективів і місцеві органи у Франції

Територіальні колективи (регіони, департаменти, комуни) є юридичними особами публічного права; їх керівні ради обираються населенням. Державний нагляд здійснює префект через контроль законності (a posteriori), а не доцільності. Головним принципом організації є вільна адміністрація територіальних колективів, закріплена в ст. 72 Конституції.

64. Конституція ФРН 1949 р. (Основний закон)

Прийнята 23 травня 1949 р. як тимчасовий основний закон для Західної Німеччини, після возз'єднання 1990 р. стала постійною конституцією. Проголошує ФРН демократичною, соціальною та федеративною державою (ст. 20). Особливістю є «вічні застереження» (ст. 79), які забороняють зміну федеративного устрою, участі земель у законодавстві та принципів людської гідності.

65. Конституційно-правовий статус особи в ФРН

Перший розділ Основного закону закріплює невідчужувані основні права (ст. 1-19), які зв'язують усі гілки влади як безпосередньо чинне право. Ключовим є право на вільний розвиток особистості (ст. 2) у поєднанні з принципом людської гідності. Ці права можуть бути обмежені лише на основі закону, при цьому сутність змісту права не може порушуватися.

66. Бундестаг і Бундесрат Німеччини

Бундестаг — нижня палата, обирається на 4 роки за змішаною системою (персоналізована пропорційна система). Бундесрат — верхня палата, що складається з представників урядів земель (від 3 до 6 голосів залежно від населення), які голосують «зв'язаним мандатом». Бундесрат має право абсолютного вето на закони, що зачіпають інтереси земель (близько 40% законопроектів).

67. Федеральний президент Німеччини

Глава держави з представницькими функціями, обирається Федеральними зборами на 5 років (максимум на два терміни). Позбавлений реальної виконавчої влади, підписує та оприлюднює закони, формально призначає канцлера. Втратив право розпускати Бундестаг на власний розсуд; конституційна практика закріпила за ним роль морального арбітра.

68. Федеральний уряд Німеччини

Складається з Федерального канцлера та міністрів. Канцлер обирається Бундестагом за поданням Президента, несе відповідальність лише перед Бундестагом через «конструктивний вотум недовіри» (обрати нового канцлера одночасно з відставкою старого). Канцлер визначає основні напрямки політики, а міністри самостійно ведуть справи в межах цих директив.

69. Федеральний конституційний суд Німеччини

Складається з двох сенатів по 8 суддів, які обираються порівну Бундестагом і Бундесратом на 12 років (одноразовий термін). Має виключну монополію на тлумачення Основного закону та визнання законів неконституційними. Ключовим повноваженням є розгляд індивідуальних конституційних скарг громадян на порушення основних прав державною владою.

70. Конституційні принципи германського федералізму і місцевих органів

Федералізм побудований на принципі кооперації: землі беруть участь у федеральному законодавстві через Бундесрат. Розмежування компетенції: виключна федеральна, конкуруюча (землі діють, поки центр не врегулював) та виключна земельна. Громадам гарантоване право регулювати всі справи місцевої спільноти в межах закону (ст. 28).

71. Конституція Італійської Республіки 1947 р.

Набрала чинності 1 січня 1948 р. після повалення монархії, проголошує Італію демократичною республікою, заснованою на праці. Жорстка конституція з високим ступенем деталізації соціально-економічних прав та принципом децентралізації. Характеризується сильною роллю Конституційного суду та широкими можливостями референдуму.

72. Конституційно-правовий статус особи в Італії

Перша частина Конституції («Права та обов'язки громадян») закріплює особисті, етико-соціальні, економічні та політичні права. Принцип рівності доповнюється завданням Республіки усувати перешкоди, що обмежують свободу та рівність громадян (ст. 3). Право на працю, охорону здоров'я та освіту визнані невід'ємними, а всі релігії однаково вільні через систему конкордатів.

73. Парламент Італійської Республіки

Двопалатний (Палата депутатів на 400 осіб та Сенат на 200 виборних плюс довічні сенатори), обидві палати мають рівний статус у законодавчому процесі («досконалий бікамералізм»). Обираються на 5 років за змішаною системою (пропорційна з корекцією мажоритарним бонусом). Спільне засідання палат обирає Президента та третину суддів Конституційного суду.

74. Президент Італійської Республіки

Глава держави, що уособлює національну єдність; обирається Парламентом на спільному засіданні з участю делегатів областей на 7 років. Призначає Прем'єр-міністра, розпускає одну або обидві палати (окрім останніх 6 місяців повноважень — «біле півріччя»). Усі акти Президента підлягають контрасигнатурі міністрів, крім відставки та виступів.

75. Рада міністрів Італійської Республіки

Складається з Голови Ради та міністрів, призначається Президентом і має отримати довіру обох палат. Голова Ради керує загальною політикою, відповідає за неї, але не є ієрархічним начальником міністрів (принцип колегіальності та автономії міністерств). Уряд видає акти із силою закону — декрет-закони (тимчасові) та законодавчі декрети (на основі делегованих повноважень).

76. Конституційний суд Італійської Республіки

Складається з 15 суддів (по 5 призначають Президент, Парламент, магістратура) на 9 років. Виконує функції абстрактного та конкретного контролю, вирішує спори між державою та областями. Унікальною функцією є розгляд звинувачень проти Президента, висунутих Парламентом. Діє принцип «живого права» — Суд широко тлумачить конституційні норми.

77. Органи влади регіонів і місцевих органів в Італії

Конституція 1948 р. та реформа 2001 р. створили «регіональну державу»: 20 регіонів, 5 з яких мають спеціальну автономію. Регіони мають законодавчі повноваження у спільній та залишковій компетенції. Місцевий рівень (провінції, метрополійні міста, комуни) є автономними установами з власним статутом, повноваженнями та фінансами.

78. Конституція Республіки Польща 1997 р.

Прийнята Національними зборами та схвалена референдумом 25 травня 1997 р. Проголошує Польщу демократичною правовою державою з унітарним устроєм. Закріплює принцип поділу влади та соціальне ринкове господарство. Конституція жорстка, але має розширену преамбулу, що відсилає до християнських цінностей та історичних традицій.

79. Конституційно-правовий статус особи в Польщі

Розділ II «Свободи, права та обов'язки» гарантує рівність, заборону дискримінації, право на життя та юридичний захист приватної власності. Передбачений інститут Омбудсмена (Захисника громадянських прав). Обмеження прав можливі лише в законі та пропорційні, надзвичайні стани не можуть скасовувати базові гарантії.

80. Парламент Республіки Польща

Двопалатний: Сейм (460 депутатів на 4 роки, пропорційна система з 5% бар'єром) та Сенат (100 сенаторів, мажоритарна система). Законодавчий процес включає право Сенату на вето (долається абсолютною більшістю Сейму). Сейм також контролює уряд через запити, вотум недовіри та формує Конституційний Трибунал.

81. Президент Республіки Польща

Глава держави, обирається прямим голосуванням на 5 років (максимум 2 терміни). Має право законодавчого вето (долається 3/5 голосів Сейму) та право розпуску Сейму у разі неспроможності сформувати уряд. Представляє країну у зовнішніх зносинах, є Верховним головнокомандувачем; акти підлягають контрасигнатурі Прем'єра.

82. Рада міністрів Республіки Польща

Складається з Голови Ради (Прем'єра) та міністрів, формується Президентом, але повинна отримати вотум довіри в Сеймі. Проводить внутрішню та зовнішню політику, керує роботою урядової адміністрації. У разі вираження конструктивного вотуму недовіри Сеймом, Прем'єр подає відставку всього кабінету.

83. Конституційний Трибунал Республіки Польща

Складається з 15 суддів, які обираються Сеймом на 9 років. Здійснює абстрактний та конкретний контроль законів (конституційні скарги). Також вирішує спори про компетенцію між органами влади та визнає тимчасову нездатність Президента виконувати обов'язки.

84. Конституція Республіки Болгарія 1991 р.

Прийнята 12 липня 1991 року VII Великими народними зборами, ознаменувала перехід до демократії. Проголошує Болгарію парламентською республікою з унітарним устроєм. Встановлює принцип політичного плюралізму, поділу влади та верховенства права, а право власності визнано непорушним.

85. Конституційно-правовий статус особи в Болгарії

Глава друга детально регулює права та обов'язки, зокрема право на життя, свободу пересування та захист даних. Проголошується рівність незалежно від раси, релігії, статі; материнство та діти перебувають під особливим захистом. Встановлено інститут Омбудсмена та можливість індивідуальної скарги до Конституційного суду (з 2015 р. прямої).

86. Народні збори Республіки Болгарія

Однопалатний парламент (240 депутатів), обирається на 4 роки за пропорційною системою з 4% бар'єром. Здійснює законодавчу владу, парламентський контроль та приймає державний бюджет. У разі неможливості сформувати уряд Президент призначає службовий уряд та розпускає Збори. Великі народні збори (400 депутатів) скликаються для змін конституції.

87. Президент Республіки Болгарія

Глава держави, обирається прямим голосуванням на 5 років (максимум 2 терміни). Уособлює єдність нації, представляє її у міжнародних відносинах; є Верховним головнокомандувачем. Має право відкладального вето (долається повторним голосуванням), але не може розпускати парламент на власний розсуд.

88. Міністерська рада Республіки Болгарія

Центральний орган виконавчої влади на чолі з Міністром-головою, обраним Народними зборами за поданням Президента. Керує внутрішньою та зовнішньою політикою, забезпечує громадський порядок. Акти Ради — постанови та розпорядження.

89. Конституційний суд Республіки Болгарія

Складається з 12 суддів (по 1/3 обирають парламент, Президент, загальні збори суддів) на 9 років. Здійснює абстрактний контроль законів до їх оприлюднення або після, тлумачить Конституцію. Вирішує спори про компетенцію між гілками влади та законність виборів Президента.

90. Конституція Японії 1947 р.

Октройована імператором, розроблена під наглядом окупаційної влади США. Три принципи: суверенітет народу, пацифізм (ст. 9 — відмова від війни) та гарантії основних прав. Найстабільніша конституція у світі — жодної поправки з моменту прийняття.

91. Конституційно-правовий статус особи в Японії

Глава III деталізує права та обов'язки народу. Ці права визнаються вічними та непорушними, зокрема: право на життя, свободу, прагнення до щастя (ст. 13). Рівність перед законом доповнюється забороною аристократичних титулів. Особливістю є поєднання конституційних прав із традиційним вченням про "обов'язок" перед колективом.

92. Імператор Японії

"Символ держави та єдності народу", позбавлений суверенних повноважень щодо управління. Всі його дії потребують поради та схвалення Кабінету, який несе за них відповідальність. Виконує церемоніальні функції: відкриття парламенту, промульгація законів, призначення Прем'єра.

93. Парламент Японії (Коккай)

Двопалатний: Палата представників (нижня, 465 деп. на 4 роки) та Палата радників (верхня, 248 на 6 років із ротацією половини). В бюджетних питаннях та обранні Прем'єра Палата представників має пріоритет. Законодавче вето верхньої палати може бути подолане 2/3 голосів нижньої палати.

94. Кабінет Японії

Виконавча влада, що складається з Прем'єр-міністра та міністрів. Прем'єр обирається Парламентом з числа його членів, міністри здебільшого теж парламентарі. Кабінет несе колективну відповідальність перед Парламентом. У разі вотуму недовіри Палати представників Кабінет або йде у відставку, або Прем'єр розпускає палату.

95. Верховний Суд Японії

Складається з Голови Верховного суду (призначається Імператором за поданням Кабінету) та 14 суддів, яких призначає Кабінет. Суд є "судом останньої інстанції" і має право встановлювати правила процедури. Володіє правом конституційного контролю: може визнавати будь-який закон чи акт неконституційним.

96. Конституція КНР 1982 р.

Четверта конституція КНР. Закріплює соціалістичний лад, керівну роль Комуністичної партії (хоча прямо це проголошено в преамбулі) та принцип демократичного централізму. Визначено Китай як "соціалістичну державу демократичної диктатури народу". Неодноразово змінювалася поправками в частині економіки.

97. Конституційно-правовий статус особи в КНР

Основні права закріплені в Главі II: свобода слова, друку, зборів, віросповідання, але вони не можуть використовуватися на шкоду державі. Права тісно пов'язані з обов'язками: обов'язок працювати, дотримуватися законів. Ринкові реформи додали захист приватної власності, проте колективні інтереси домінують над індивідуальними.

98. Всекитайські збори народних представників (ВЗНП)

Вищий орган державної влади (близько 3000 депутатів), обирається на 5 років непрямими виборами. Збирається раз на рік на коротку сесію, в решту часу діє Постійний комітет (близько 175 осіб). ВЗНП обирає Голову КНР та затверджує Прем'єра Держради, маючи формальне право законодавства та контролю.

99. Голова КНР

Глава держави, обирається ВЗНП на 5 років (обмеження термінів скасовано у 2018 р.). Виконує представницькі функції та промульгує закони. Діє на основі рішень ВЗНП та його ПК, самостійної політичної ролі не відіграє, реальна влада належить Генеральному секретарю ЦК КПК (зазвичай одна особа суміщує ці посади).

100. Конституційні засади національно-територіальної автономії в КНР

КНР — унітарна держава з районами національної автономії (автономні райони, округи, повіти). Автономія не дає права на самовизначення чи вихід зі складу КНР. Органи самоврядування обираються, але їх головами обов'язково є представники національності, що дала назву автономії, під керівництвом КПК.