Ключові поняття з горла та гортані

Горло (pharynx) — порожнистий мʼязовий орган, де відбувається перехрест дихальних шляхів і травного тракту; розташоване в ділянці шиї від основи черепа до VI шийного хребця, далі переходить у стравохід.
Поділяється на три поверхи відповідно до трьох порожнин: верхній (epipharynx), середній (mesopharynx) та нижній (hypopharynx). Межі: між верхнім та середнім — горизонтальна площина від заднього кінця твердого піднебіння; між середнім та гортанною частиною — верхній край надгортанника.
Стіни горла складаються з чотирьох шарів: слизова оболонка (tunica mucosa pharyngis), фіброзна оболонка (tunica fibrosa pharyngis), мʼязова оболонка (tunica muscularis pharyngis) та адвентиціальний шар (tunica adventita pharyngis). Зовні — пригортові простори з лімфоїдною тканиною (лижні лімфовузли).
Загорловий простір (різгон) — позаду горла; між передхребтовою фасцією та адвентицією; розширюється від основи черепа до VI шийного хребця, де переходить у позастравохідну клітковину.
Лімфоїдне кільце задньоглоткової зони: мигдалики (tonsillae) лежать у носовій, ротоглотковій та язиковій частинах; належать також трубні мигдалини.
Епітелій: носова частина — багатошаровий циліндричний миготливий; ротова та гортанна частини — багатошаровий плоский; під епітелієм — лімфо-фагоцитарна тканина.
Міофасціальна структура: мʼязовий шар має три стискачі горла (верхній, середній, нижній) та дві групи мʼязів-відповідей за підняття/опускання; між ними — терапевтичні зв’язки та фасції.
Фізіологія горла охоплює функції з елементами імунітету: участь мигдаликів у місцевому та системному імунітеті; лімфоїдні фолікули; лізоцим, інтерферон та інші фактори захисту.
Методи дослідження горла поділяються на оглядові та інструментальні (орофарингоскопія, задня риноскопія, непряма гіпофарингоскопія, пряма ларингоскопія). Використовують місцеву анестезію за потреби; можливе використання дзеркала та риноприладів.
Гортань (larynx) — частина верхніх дихальних шляхів; у дорослих розташована біля IV–VI шийних хребців, у дітей — вище (III–IV), у літніх — ближче до VII шийного хребця. Рухлива структура, що рухається під час дихання, ковтання та мови.
Істотна роль у захисних рефлексах та формуванні голосу; ларингічна резонансна система забезпечує тембр та силу голосу.
Анатомія гортані: скелет — три непарні хрящі (перснеподібний, щитоподібний, надгортанник) та три пари (чепракуваті, ріжкоподібні, клиноподібні); є сесамоподібні хрящі (наприклад, зернуватий хрящ).
Звʼязки та мембрани: мембрана thyrohyoidea, надгортанниково-щитонадгортанна звʼязка, конічна звʼязка (lig. vocale), черпакуватонадгортанна та ін., між ними — порожнини та шляхи для мʼязів.
Розрізняють 3 поверхи гортані: присінок (vestibulum), середній відділ з голосовою щілиною (rima glottidis) та підскладковий простір (cavum infraglotticum), що переходить у трахею.
Епітелій гортані: слизова надгортанника та голосових складок — багатошаровий плоский; інші ділянки — багаторядний миготливий епітелій.
Гортанна ланцюгова система: лімфо- та судинна тканина з різною вразливістю до онкології; лімфонабряк та ангіна гортані — можливі діагностичні ознаки.
Кровопостачання гортані: артерії з зовнішньої сонної та щитошийного стовбура (aa. thyroidea superiores, laryngeae superiores, mediae; inferior). Венозний відтік через внутрішню яремну та відповідні вени.
Лімфатичний відтік: верхній та нижній лімфатичні вузли гортані; відтік до шийних вузлів та вузлів перед перешийком щитоподібної залози; метастази в верхньому відділі гортані можливі частіше.
Нервова іннервація: симпатична через truncus sympathicus; парасимпатична через блукаючий нерв (n. vagus); внутрішня гілка верхнього гортанного нерва та зовнішня гілка верхнього гортанного нерва; зворотний гортаний нерв (n. laryngeus recurrens) — моторна і сенсорна роль; три зони рефлексогенної чутливості; порушення іннервації може призвести до ларингічного порушення руху та стувнення голосових складок.
Фізіологія гортані: дихальна, захисна та фонаторна функції; голос утворюється за рахунок коливання голосових складок під дією мʼязів та тиску повітря; резонатори — резонансні порожнини (горло, носова порожнина, носові пазухи, ротова порожнина).
Вікові особливості: значний ріст гортані в 5–7 років та під час статевого дозрівання; у хлопців зростання гортані резонансно змінює тембр голосу (мутація).
Методи дослідження гортані: дзеркальна (непряма) ларингоскопія; пряма ларингоскопія; мікроларингоскопія; фібро-лaрингоскопія; ларингостробоскопія; рентгенологічна та компʼютерна томографія для оцінки стану надгортанника, голосових складок, гортанних шлуночків та підскладкового простору; використання флуоресцентної мікроларингоскопії та мікроларинго-стробоскопії для покращення візуалізації.
Особливі прийоми: використання фібро-лінгоскопії з гнучким кінцем; можливість прицільної біопсії; мультиспектральне освітлення для покращення контрасту; рентгенографія в двох проекціях та томографія для оцінки гортані при підозрі на пухлину або стеноз.