Теорія та історія української літератури

Роди та жанри літератури

• У літературі виділяють три основні роди: епос, лірику та драму.

• Епос — це переважно прозові твори, де події описуються через розповідь автора про життя героїв.

• Лірика — це віршовані твори, що передають внутрішній світ людини, її почуття та роздуми у монологічній формі.

• Драма — це твори, спеціально призначені для постановки на театральній сцені.

Драматичні твори

• Ознаки драматичних творів:

  • Наявність переліку дійових осіб на початку твору.

  • Поділ твору на дії та акти.

  • Використання ремарок — авторських пояснень щодо місця дії, жестів чи інтонацій героїв.

  • Перевага діалогу (або полілогу) та реплік персонажів.

  • Наявність конфлікту — складного, заплутаного розгортання подій (конфлікт також притаманний епосу).

• Жанри драми:

  • Драма (як жанр) — твір з напруженим конфліктом та складними переживаннями, де розв’язка не є трагічною (наприклад, «Камінний господар» Лесі Українки, «Над Дніпром» Олександра Олеся).

  • Трагедія — твір з гострим непримиренним конфліктом, де герой зазвичай гине за високу ідею («Між двох сил» Володимира Винниченка).

  • Комедія — висміювання смішного в житті через гумор чи сатиру («Мина Мазайло» Миколи Куліша, «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого).

  • Водевіль — коротка, часто одноактна весела п’єса з піснями та танцями («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського).

  • Драма-феєрія — твір з казково-фантастичним сюжетом («Лісова пісня» Лесі Українки).

  • Містерія — масова вистава на релігійні теми, поширена в середньовіччі («Великий льох» Тараса Шевченка).

  • Інтермедія — коротка сценка, яку розігрували в перервах між діями серйозної драми.

Епос

• Епічний рід відображає життя у формі авторської розповіді.

• Жанри епосу:

  • Роман — великий за обсягом твір із багатьма персонажами («Чорна рада» Пантелеймона Куліша).

  • Роман-епопея — масштабний роман про значні історичні події («І будуть люди» Анатолія Дімарова).

  • Повість — середній за обсягом твір із розвиненою сюжетною лінією («Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького).

  • Оповідання — невеликий твір про одну подію в житті однієї людини («Федько-халамидник» Володимира Винниченка).

  • Новела — лаконічний твір про незвичайну подію з несподіваним фіналом («Я(Романтика)» Миколи Хвильового).

  • Поезія в прозі — емоційний прозовий текст, близький за ритмікою до вірша.

  • Послання — твір у формі листа до особи чи багатьох людей.

  • Фейлетон — сатиричний твір на актуальну суспільну тему.

  • Памфлет — гострий викривальний твір («Україна чи Малоросія» Миколи Хвильового).

  • Мемуари — спогади про події особистого і суспільного життя.

  • Літопис — історичний опис подій у хронологічному порядку («Повість минулих літ»).

  • Казка — розповідь про вигадані чи фантастичні події.

  • Притча — алегоричне повчальне оповідання («Про блудного сина»).

Лірика та Ліро-епос

• Жанри лірики:

  • Пісня — невеликий твір для співу («Пісня про рушник»).

  • Романс — сольна лірична пісня, переважно про кохання («Чари ночі»).

  • Псалом — пісня релігійного змісту.

  • Елегія — вірш зі настроєм смутку та задуми («Елегія про перстень ночі»).

  • Медитація — філософські роздуми про життя і смерть.

  • Ідилія — опис безтурботного життя селян чи пастухів («Садок вишневий коло хати»).

  • Ода — хвалебна пісня на честь видатної особи чи події.

  • Епіграма — короткий сатиричний вірш.

• Ліро-епос поєднує віршовану форму лірики та сюжетність епосу:

  • Поема — сюжетний віршований твір («Мойсей» Івана Франка).

  • Балада — фантастичний чи героїчний віршований твір з напруженим сюжетом («Тополя» Тараса Шевченка).

  • Байка — невеликий алегоричний повчальний твір («Бджола та Шершень» Григорія Сковороди).

Зміст і форма художнього твору

• Компоненти змісту:

  • Тема — про що йдеться у творі.

  • Провідна ідея — основна думка про життєві явища, якій підпорядковано всі образи.

• Елементи художньої форми:

  • Композиція — побудова твору, розташування його складників.

  • Сюжет — ланцюг подій у причинно-часовій послідовності.

  • Художня мова (тропи, поетичний синтаксис).

• Компоненти сюжету:

  • Пролог — події до початку основного сюжету.

  • Експозиція — знайомство з героями, місцем і часом дії.

  • Зав’язка — перше зіткнення сил, початок розвитку подій.

  • Розвиток дії (перипетії) — зміни у стосунках після зав’язки.

  • Кульмінація — момент найвищого напруження.

  • Розв’язка — вирішення конфлікту.

  • Епілог — доля героїв після завершення основних подій.

• Позасюжетні елементи: пейзаж (опис природи), портрет (зовнішність героя), вставні епізоди (самостійні події всередині твору).

Художня мова: Тропи та поетичний синтаксис

• Тропи (слова в переносному значенні):

  • Епітет — художнє означення.

  • Порівняння — зіставлення через сполучники (мов, як, наче).

  • Метафора — перенесення ознак на основі подібності.

  • Персоніфікація — одухотворення неживих предметів.

  • Метонімія — зміна назви на основі суміжності.

  • Синекдоха — використання назви частини замість цілого («серце ридає»).

  • Оксиморон — поєднання непоєднуваного («німая музика»).

  • Гіпербола — перебільшення («країна може втопитися в сльозах»).

  • Літота — применшення.

  • Алегорія — конкретний образ абстрактного поняття.

  • Символ — образ, що виражає глибокі почуття (калина — дівоча краса).

• Поетичний синтаксис:

  • Риторичне питання/звернення — не потребують відповіді.

  • Анафора — однаковий початок рядків.

  • Епіфора — однаковий кінець рядків.

  • Паралелізм — подібна побудова описів природи та життя людини.

  • Антитеза — протиставлення («З журбою радість обнялась»).

  • Інверсія — незвичний порядок слів.

  • Еліпсис — пропуск членів речення для передачі хвилювання.

Види комічного та лексичні засоби

• Види комічного:

  • Гумор — доброзичливий сміх.

  • Іронія — прихована насмішка.

  • Сатира — викривальний сміх, висміювання суспільних вад.

  • Сарказм — гіркий, в’їдливий сміх.

  • Гротеск — поєднання реального з фантастичним, карикатурне викривлення.

  • Бурлеск — низький тон для високих тем.

  • Травестія — перенесення героїв у невластиві їм обставини.

• Лексичні засоби:

  • Архаїзми/Історизми — застарілі слова.

  • Оказіоналізми — авторські неологізми (наприклад, у Тичини).

  • Діалектизми — слова певних регіонів.

  • Макаронізми — використання чужих мовних форм.

  • Варваризми — іншомовні слова мовою оригіналу.

Теорія віршування (Версифікація)

• Вірш (від лат. versus — рядок).

• Стопа — група складів з одним наголошеним.

  • Двоскладові: Хорей (наголос на $1$-му складi), Ямб (наголос на $2$-му).

  • Супровідні: Пірихій (без наголосу), Спондей (два наголоси).

  • Трискладові: Дактиль (наголос на $1$-му), Амфібрахій (на $2$-му), Анапест (на $3$-му).

• Рима — суголосність кінців рядків:

  • Чоловіча (наголос на останньому складі).

  • Жіноча (на передостанньому).

  • Дактилічна (на третьому від кінця).

• Способи римування: Паралельне ($aabb$), Перехресне ($abab$), Кільцеве ($abba$), Монорим.

• Строфи: Дистих ($2$ рядки), Терцет ($3$), Катрен ($4$), Децима ($10$), Сонет ($14$ рядків: $4+4+3+3$).

Періодизація та літературні напрями

• Давня література ($11-18$ ст.):

  • Монументалізм ($11$ ст.): простота форми, християнський оптимізм («Повість минулих літ»).

  • Орнаменталізм ($11-13$ ст.): символізм, складність, гіперболи («Слово про похід Ігорів»).

  • Ренесанс та Реформація ($14-16$ ст.): гуманізм, латиномовна література (Юрій Дрогобич), переклади Біблії.

  • Бароко ($17-18$ ст.): химерність, метафоризм, поєднання високого і низького. Представники: Г. Сковорода, І. Вишенський, І. Мазепа (меценат).

• Нова література (з $1798$ року):

  • Класицизм: раціоналізм, правила, наслідування античності («Енеїда» І. Котляревського).

  • Сентименталізм: культ серця, почуття простих людей («Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка).

  • Романтизм ($1$-ша пол. $19$ ст.): незвичайні герої, фольклор, ідеалізація козацтва (Київська та Харківська школи, «Руська Трійця»).

  • Реалізм ($2$-га пол. $19$ ст.): типові характери в типових обставинах (І. Франко, П. Мирний).

• Модернізм ($20$ ст.): новаторство, інтерес до підсвідомого.

  • Імпресіонізм (суб’єктивні враження — М. Коцюбинський).

  • Експресіонізм (трагізм, нервовий стиль — В. Стефаник).

  • Неокласицизм (інтелектуалізм, античні форми — М. Зеров).

  • Сюрреалізм (сфера несвідомого).

• Постмодернізм (з кінця $80$-х років): гра, іронія, епатаж (Андрухович, Жадан).

Тарас Шевченко ($1814-1861$)

• Народився в селах Моринці та Керелівка у родині кріпаків Енгельгардтів.

• У $9$ років втратив матір, у $11$ — батька. Був близьким із дідом (розповіді про гайдамаків).

• Навчався малюванню у В. Ширяєва в Петербурзі, де познайомився з І. Сашенком.

• $1838$ — викуп з кріпацтва (завдяки Брюллову, Жуковському, Сошенку, Гребінці).

• Творчі періоди:

  • Ранній ($1837-1843$): «Причинна», «Катерина», «Гайдамаки», «Кобзар» ($1840$ — $8$ творів).

  • Трьох літ ($1843-1845$): подорожі Україною, поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «Заповіт».

  • Заслання ($1847-1857$): арешт за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, служба в Орській фортеці, заборона малювати й писати («Мені однаково», «Садок вишневий…»).

  • Пізній ($1857-1861$): повернення до Петербурга, «Буквар Южноруский».

• Помер у Петербурзі, перепохований у Каневі на Чернечій горі.

Пантелеймон Куліш ($1819-1897$)

• Автор першого українського історичного роману «Чорна рада» ($1857$).

• Створив «кулішівку» — фонетичний правопис.

• Провів величезну роботу над перекладом Біблії українською мовою разом з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким (повний переклад видано $1903$ р.).

• Був видавцем журналу «Основа» та альманаху «Хата».

• Його творчість пройшла шлях від романтизму до реалізму, він активно перекладав світову класику (Шекспіра, Гете, Байрона).