лекція 1 країнознавство

Тема 1:

Вступ до

країнознавства

1. Зміст поняття «країнознавство».

2. Напрями країнознавства.

3.Об'єкт і предмет дослідження.

4.Функції країнознавства.

5.Історичні етапи розвитку країнознавства.

6.Методи країнознавчих досліджень.

> забезпечує комплексне вивчення геопросторових, історичних,

політичних, правових, економічних, соціальних, культурних та

етнорелігійних особливостей окремих країн і регіонів,

> допомагає зрозуміти суть і напрями суспільно-політичних та

економічних перетворень,

> сприяє усвідомленню взаємозв’язків між політичними процесами та

явищами як у світовому вимірі, так і на рівні континентів, регіонів, у

двосторонніх відносинах та усередині окремих держав

Країнознавство

Країнознавство –

наукова дисципліна, яка займається комплексним

вивченням країн, систематизує та узагальнює різнорідну

інформацію про їх природу, географічне положення,

історію формування, політико-правову систему, економіку,

населення, соціальну організацію, культуру та релігію

- фізико-географічне,

- суспільно-географічне

(політико-географічне,

соціально-економічне),

- історичне,

- міжнародно-політичне,

- культурно-лінгвістичне,

- конструктивне,

- туристичне та ін.

Напрями

країно-

знавства

Міжнародно-політичне країнознавство

вивчає комплекс чинників (географічних, історичних,

геополітичних, соціально-економічних, культурних, духовно-

релігійних, етнічних тощо), які значною мірою впливають на

зовнішню політику держав i міжнародні відносини в

регіональному або глобальному вимірах

Міжнародно-політичне

країнознавство у системі наук

суспільна географія, історія, філософія,

політологія, економіка, культурологія,

етнологія, соціологія, регіонознавство

та ін.

Об'єкт і предмет країнознавства

країни, держави, історико-

географічні регіони, політико-

адміністративні області, фізико-

географічні країни, регіональні та

субрегіональні утворення та ін.

виникнення, просторова організація та

взаємодія країн у світовому просторі,

чинники та закономірності їхнього

розвитку, участь у міжнародних політичних

організаціях, територіально-політична

структура державних утворень та ін.

Об’єкт

країнознавства

Предмет

країнознавства

Наприклад, пізнавальна функція

(лат. «functio» — виконання, звершення)

покликана допомогти з’ясувати та засвоїти відомості про країни, їх

геопросторове розташування, природні умови та ресурси, населення,

господарство, культуру та соціальну організацію.

• науково-пізнавальна,

• описова,

• інформаційна,

• аналітична,

• систематизаційна,

• прикладна,

• прогностична,

• світоглядна

Функції

країнознавства

:

Рівні країнознавчих досліджень

Макро-рівень

Мезо-рівень

Мікро-рівень

Основні етапи розвитку

країнознавства:

• Стародавній (античний), нагромадження країнознавчих знань про античні держави і народи (до V

ст.); Піфей (Пітеас) „Про океан”, Геродот, Страбон „Географія в сімнадцяти книгах”, Птолемей.

• середньовічний, описовий, відомості про деякі територіальні та суспільні зміни у різних країнах і

регіонах світу (до ХV ст.);

• новий, епоха великих географічних відкриттів, формування та розширення меж колоніальних

імперій, нагромадження знань про колоніальні народи та території, (кін. ХV – кін. ХІХ ст.); розвиток

описового країнознавства. О. Гумбольдт, К. Ріттер („Загальна порівняльна географія”), Е. Реклю

(басейновий підхід у країнознавстві, „Нова загальна географія: Земля і люди”), Відаль де ла Блаш

(географія людини), Ф. Ріхтгофен (країнознавча ієрархічна диференціація Землі), ін.

• новітній, аналітичний, активізація наукових досліджень, початок теоретичних узагальнень,

формування методології досліджень, зростання кількості прикладних наукових праць, застосування

нових наукових підходів і методів пізнання, (поч. ХХ – кін. ХХ ст.). Формування національних

наукових шкіл наукового країнознавства. Нім. школа: А. Геттнер (хорологічна наукова школа).

Франц. школа: Ж. Брюн, Ем. де Мартонн («Загальна географія», „Центральна Європа”) та ін.

• сучасний, ширша проблематика країнознавчих досліджень, нові функції країнознавства,

виникнення нових концептуальних напрямів, оновлюється дискурс країнознавства як самостійної

науки (поч. ХХІ ст.).

«Історія- географія в

часі, географія –

історія в просторі»

Елізе Реклю

(1830-1905)

Розвиток країнознавства в Україні

на сучасному етапі

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

▪ змінились концептуальні напрями наукових досліджень,

▪ оновлюється дискурс країнознавства як самостійної науки,

▪ формуються країнознавчі наукові та науково-методичні школи

у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка,

Львівському національному університеті імені Івана Франка,

Волинському національному університеті імені Лесі Українки (м.

Луцьк), Рівненському інституті слов’янознавства Київського

славістичного університету, Національному університеті «Острозька

академія та інших ВНЗ України

❑ Історичний,

❑ описовий,

❑ спостереження,

❑ картографічний,

❑ метод порівняння,

❑ класифікації,

❑ аналізу,

❑ синтезу,

❑ узагальнення,

❑ прогнозування та ін.

Методи

країнознавчих

досліджень:

Метод – спосіб

пізнання

Джерельна база країнознавчих

досліджень

Країнознавчі словники і довідники, карти та атласи, географічні

інформаційні системи, країнознавчі дослідження та описи історії,

культури, політики, економіки, населення країни, енциклопедії,

статистичні збірники, наукові монографії та статті в періодичних

виданнях, наукові журнали, матеріали наукових конференцій,

повідомлення засобів масової інформації, науково-популярні,

документальні, пізнавальні фільми, комп’ютерні бази даних та ін.