Павло Тичина. Основні мотиви лірики

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. Пройшовши проби голосу, у 1900 р. став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі.

У 1906 році вже написав свій перший вірш. Його твори вперше були надруковані в журналі «Основа».

У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим почав спілкуватися з корифеями української літератури — М. Коцюбинським, В. Самійленком.

Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту. Одночасно працював редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.).

У 1917 р. став членом редколегії газети «Рада». У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923 р. поет переїздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року виходить збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напів-вимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, стоїть великий біль справжнього митця.

До передвоєнних збірок П. Тичини належать «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга».

Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом всього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.) Знав кілька мов, перекладав багато творів.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р.

Аналіз вірша «Пам’яті тридцяти»

Літературний рід — лірика

Вид лірики — громадянська

Жанр: вірш-реквієм (твір, присвячений пам’яті померлих героїв)

Тема: зображення самопожертви заради Батьківщини.

Ідея: утвердження патріотизму і гуманізму, осудження жорстокості, терору, класової ненависті.

Провідний мотив поезії — самопожертва юних патріотів заради Батьківщини.

Вірш починається й закінчується рядками: «На Аскольдовій могилі поховали їх».

Напрям, течія — символізм

Символи вірша:

Сонце — символ Всевидящого божества; осяяння; слави; величі; правосуддя;

Вітер — символ духу, невловимості; швидкості; шкоди, руйнації і водночас оновлення,

Дніпро — символ України; долі народу; величі, нездоланності, слави; козацької волі, звитяги; священної ріки українців.

кривава дорога — нещасливе майбутнє;

Каїн — зрадник свого народу.

Образи:

Ліричний герой — це збірний образ 30 молодих захисників України, які загинули, захищаючи незалежність рідної країни. Це 30 мучеників, цвіт нації.

Герої твору «Пам’яті тридцяти» П. Тичини загинули в історичний період боротьби Центральної Ради з більшовиками.

У вірші «Пам’яті тридцяти» згадуються події реальні та історичні — бій під Крутами. Проти регулярної більшовицької армії виступили юні патріоти-українці. Загиблих у бою під Крутами юнаків поховали в Києві на Аскольдовій могилі.

Цей твір Павло Тичина написав у рік, коли відбувся бій під Крутами. Поет присвятив його молодим захисникам України, які були ще студентами та гімназистами, хлопцям, які загинули в січні 1918 року біля селища Крути на Чернігівщині. Вони стримали наступ російських військ та полягли в нерівному бою із ворогами. А після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Аналіз вірша «О панно Інно…»

Збірка: «Сонячні кларнети» (у другому виданні).

Рід: інтимна лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: Звертання Павла Тичини до панні Інни зі своїми почуттями та спогадами!!

Ідея: утвердження думки про непостійність і суперечливість кохання як великого почуття; своєрідна сповідь-звернення ліричного героя перед собою про свої почуття.

Головна думка: Передача ніжних та щирих почуттів. Намагання відкрити своє серце панні,яку кохає.

Провідний мотив твору — туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Напрям — модернізм

Течія — поєднання імпресіонізму (кольори, звуки), символізму (наявність образів — символів) та неоромантизму (увага до внутрішнього світу ліричного героя)

Авторські неологізми: дитинно, злототінно

Символи у творі: вікно — розлука, вічність; сніги — холод душі, смерть надії, самотність, безнадія; квітучі луги — розквіт кохання; небо — безмежжя, потяг до високого; блакитний колір — легкість, далечінь; золотий — багатство почуттів, радість, життя; білий — чистота і, в той же час, фатальність.

Поезія відтворює щемний момент порушення гармонії; це лірична драма в мініатюрі, своєрідний спогад про кохання, яке було поряд.