Ключові поняття: трахея, бронхи та стравохід

Трахея та бронхи: анатомія

• Трахея відходить від гортані на рівні VII шийного хребця; ділиться на головні бронхи на рівні V грудного хребця; довжина дорослої людини ≈ $11\text{–}13\ \text{см}$.
• У трахеї є хрящова (pars cartilaginea) та перетинчаста (pars membranacea) частини.
  • Хрящова частина утворена 15–20 гіаліновими кілями підковоподібної форми; кінці спрямовані назад.
  • Задня перетинчаста частина формується колагеновими та еластичними волокнами, що проникають у колові звʼязки (lig. annularia trachealia) між хрящовими кільцями.
  • У перетинчастій частині є гладенькі мʼязові волокна, які переходять у ділянку колових звʼязок; під час видиху трахея звужується, під час вдиху розширюється.
• Трахея поділяється на шийну (pars cervicalis) та грудну (pars thoracalis) частини; межа — рівень apertura thoracis superior.
• Слизова оболонка: багаторядний циліндричний миготливий епітелій з келихоподібними клітинами.
  • Звʼязана з внутрішньою поверхнею хряща підслизовим шаром (tela submucosa).
  • Містить багато залоз змішаного характеру (glandulae tracheales).
• Каріна — місце розгалуження трахеї на головні бронхи.
• Правий головний бронх: довжина ≈ $3\ \text{см}$; кут від осі трахеї ≈ $25^{\circ}$; від нього відходить частковий бронх до верхньої та середньої часток; продовження — проміжний бронх, який переходить у бронхи нижньої частки легені.
• Лівий головний бронх: довжина ≈ $12\ \text{см}$; утворюється 9–12 хрящовими кільцями; відходить під кутом ≈ $75^{\circ}$; далі — гілки бронхіального дерева до нижньої частки легені.
• Стінка бронхів за будовою подібна до трахеї.
• Кровопостачання трахеї: нижня щитоподібна артерія (a. thyroidea inferior), гілки внутрішньої грудної артерії (a. thoracica int.) та гілки від аорти; бронхів — гілки від аорти (aa. bronchiales).
• Венозний відтік: трахея — у венозне сплетення через нижні щитоподібні вени; бронхи справа — у парну вени, бронхи зліва — у напівнепарні вени.
• Лімфатична система: лімфовузли паратрахеальні вздовж бічних стінок трахеї та лімфовузли біля ділянки біфуркації.
• Іннервація: гілки зворотних гілок блукаючого нерва та їх трахеальні гілки, а також гілки симпатичного нерва.

Фізіологія трахеї та бронхів

• Головна функція — дихальна: подальше зігрівання й зволоження вдихуваного повітря.
• Очищення повітря від пилу й мікробів: миготливий епітелій + слизові залози; дренажна функція — виведення сторонніх речовин назовні.
• У секреті слизової багато нейтрофілів, макрофагів, муцину та лізоциму; нейтралізація мікроорганізмів місцево.
• Слизова оболонка має значну всмоктувальну здатність; використовується для введення лікарських речовин шляхом інгаляцій та для загального знеболювання.

Методи дослідження трахеї та бронхів

• Трахеобронхоскопія розрізняють як верхню, так і нижню.
  • Верхня — введення бронхоскопа через рот, горло, гортань.
  • Нижня — через отвір у трахеї або спеціальний отвір для бронхоскопа.
• Історія: перша трахеобронхоскопія у 1897 р. Кіліаном.
• Раніше використані бронхоскопи Брюнінгса та Мезріна; більш ефективні — дихальні бронхоскопи Фріделя та Шторца з вентиляцією та лінзовими телескопами.
• Бронхоскопи мають різні інструменти для:
  • промивання бронхів та аспірацію, біопсію, хірургічні втручання;
  • оптичні телескопи (прямий, 30° та 90°) з щипцями для біопсії та направлявачами для катетерів; щітки-скальпелі, кусачки та ін. 
• Останнім часом широко застосовують бронхофіброскопію (бронхофіброскопи японські (Olimpus, Asahi-Pentax) та американські ACM);
  • дозволяють візуально контролювати біопсію в ділянці сегментарних та субсегментарних бронхів верхніх часток, язичкової та середньочасткових сегментів— не завжди можливо за допомогою жорстких інструментів.
• Трахеобронхоскопію можна проводити під місцевою анестезією; перед процедурою — премедикація: внутрішньомʼязово 1 мл 1% розчину морфію або 1 мл 2% розчину промедолу; підшкірно 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату.
• За потреби — під загальним наркозом, якщо застосовують дихальні бронхоскопи Фріделя або Шторца.
• Вентиляцію легенів забезпечують через тубус бронхоскопа або інжекційний пристрій.
• Трахеобронхоскопію застосовують для: діагностики та біопсії при неспецифічних та специфічних захворюваннях трахеї, бронхів та легенів; лікування — видалення сторонніх тіл, промивання бронхів, видалення вмісту абсцесу; введення лікарських речовин.
• Рентгенодіагностика: рентгенографія, компʼютерна томографія (КТ), бронхографія; останнім часом — МРТ — для визначення патології трахеї та бронхів.

Стравохід: анатомія та будова

• Стравохід (esophagus) — мʼязовий канал завдовжки близько $25\ \text{см}$ у дорослої людини; починається на рівні нижнього краю VI шийного хребця; закінчується на рівні XI грудного хребця, переходячи у шлунок.
• Відділи: шийний (pars cervicis) — 5\–6\ \text{см}; грудний (pars thoracica) — 17\–19\ \text{см}; черевний (pars abdominalis) — 1\–3\ \text{см}.
• Загальна довжина шляху від різців до шлунка: 38\–42\ \text{см}.
• Три звуження стравоходу: рот стравоходу (VII шийний); бронхіальне звуження (IV грудний) біля біфуркації трахеї; діафрагмальне звуження (X) на вході в діафрагму.
• У шийному та початку грудного відділів стравохід позаду трахеї; нижче — позаду лівого головного бронха та серця; аорта спочатку проходить ліворуч від стравоходу, а в діафрагмі — позаду нього.
• Шари стінки: Adventitia (зовнішня сполучна оболонка); мʼязова оболонка (tunica muscularis); підслизова оболонка (tela submucosa); слизова оболонка (tunica mucosa).
• Слизова оболонка: багатошаровий плоский епітелій; підслизова тканина містить багато судин і нервів; є багато слизових залоз.
• Мʼязова оболонка: зовнішній шар поздовжніх мʼязових волокон та внутрішній циркулярний шар; верхня трислізова частина — поздовжні мʼязи; середня — змішані мʼязи; нижня — гладенькі мʼязи.
• Зовнішня оболонка: Adventitia.
• Кровопостачання: шийний відділ — від аорти або від гілок діафрагмальної артерії; черевний відділ — від системи лівої шлуночкової артерії та гілок лівої нижньої діафрагмальної артерії.
• Венозний відтік: шийну ділянку — у нижню щитоподібну та бронхіальні вени; грудний — у azygos та hemi- azygos; черевний — у ворітну вену; існують портокавальні анастомози.
• Лімфатична система: добре розвинена; верхня третина — лімфатичні капіляри з лімфатичними вузлами вздовж внутрішньої яремної вени та трахеї; середня третина — трахеобронхіальними та задніми середостінними лімфовузлами; нижня третина — лімфовузли черевної порожнини.

Іннервація стравоходу

• Гілки блукаючих нервів та зворотних (симпатичні) нервів.

Фізіологія стравоходу

• Основна функція — активне проштовхування їжі в шлунок; акт ковтання: рот відкриває стравохід, харчовий грудок просувають мʼязи гортані; перистальтика мʼязових оболонок рухає їжу до шлунка; хвиля скорочення поздовжнього шару розтягує стінку для просування.

Методи дослідження стравоходу

• Езофагоскопія — езофагоскопія ригідними ендоскопами (Брюнінгс, Мезрін, Фрідель) та фіброендоскопами.
• Показання: підозра на стороннє тіло, кровотеча, ушкодження стінки; стеноз стравоходу; підтвердження пухлини стравоходу; оцінка ефективності лікування; виконання маніпуляцій або хірургічних втручань.
• Протипоказання: тяжкий стан хворого або локальні зміни, коли езофагоскопія неможлива (наприклад, велика аневризма аорти, опік входу в стравохід тощо).
• Перед процедурою: премedикація — внутрішньомʼязово 1 мл 1% розчину морфію або 1 мл 2% розчину промедолу; підшкірно 1 мл 0,1% атропіну сульфату; місцева анестезія 2% дикаїну з додаванням 0,1% адреналіну; можливий загальний наркоз для дітей.
• Езофагоскопія може проводитися під місцевою анестезією у сидячому положенні або на столі — лежачи; ригідний езофагоскоп потребує підготовки положення голови та тулуба, щоб рот, ротова частина горла та стравохід були в одній площині; язик фіксують серветкою, трубку вводять через рот; у разі входу до стравоходу — клюв пристрою вводять під час ковтка; при наявності слини — аспірація через довгу трубку, що з’єднана з електровідсмоктувачем.
• Огляд стравоходу під час проходження та витягання; оцінюють цілісність слизової, колір, рухливість, складчастість, дихання та скорочення серця; визначають ригідність стінок.
• Лікувальна езофагоскопія часто застосовується з використанням жорсткого ендоскопа: широкий тубус дозволяє проводити інструменти, витягувати сторонні тіла, запобігати травмуванню слизової.
• Вибір розміру трубки залежить від рівня ушкодження та статі/віку хворого; перед процедурою — положення голови та тулуба; пацієнт широко відкриває рот, язик витягують уперед; локує рот пацієнта, вводять ендоскоп через рот; під час входу в стравохід — обертають клюв за формою ротової частини горла; огляд входу в стравохід проводять при ковтанні.
• Огляд стравоходу проводять під час проштовхування ендоскопа до шлунка та під час його витягування.
• Ускладнення езофагоскопії: найсерйозніше — перфорація стравоходу, що часто потребує хірургічного втручання; іноді загальні ускладнення через непереносність застосовуваних препаратів дляPremium премedикації або анестезії.